Стилі спілкування педагога

Авторитарний стиль (лат. — влада) ґрунтується на безпосередньому підкоренні окремої людини або колективу владній особистості. Педагог-вихователь, що стоїть на позиціях авторитаризму, одноосібно визначає напрями діяльності учнів, регламентує кожен крок вихованців, пригнічує будь-яку ініціативу. Домінантні засоби впливу: розпорядження, вказівки, накази, інструктажі, жорсткий контроль, гальмування творчих намагань.

До авторитарного стилю варто ставитись діалектично. У процесі початкового етапу розвитку колективу керівник може застосовувати окремі елементи авторитарного стилю. Лише з часом, коли члени колективу починають розуміти керівника, підтримувати його, педагог повинен виявити мудрість і відійти від авторитарних методів спілкування та поступово перебудувати свої стосунки з членами колективу на засадах демократизму.

Якщо в суспільстві, в колективі незмінно "працює" авторитарний стиль міжособистісних стосунків, це призводить до застою, своєрідного ступору в розвитку суспільства, окремих груп і членів такого суспільства. Тоталітарна система правління державою, колективом у всіх випадках може триматися лише на авторитаризмі. Його наслідки згубні для людини в сенсі фізичного, психічного й особливо соціального розвитку.

В умовах авторитаризму зовні ніби все гаразд: є міцна дисципліна, всі слухняно виконують волю керівника, більшість звикла до такого стилю. Не треба виявляти ініціативу, ніякої тобі творчості і самодіяльності. Все вирішує керівник. У результаті колектив, за висловом А.С. Макаренка, "загниває", розпочинається його руйнування. Окремі особистості залишають такий колектив, інші чинять спротив.

Ця закономірність стосується не лише окремих первинних колективів (шкільних, виробничих, сімейних), але і більш масштабних спільнот.

 Демократичний стиль (лат. demokratia —- влада народу, народовладдя) ґрунтується на врахуванні думки колективу в організації життєдіяльності вихованців. Педагог спільно з членами колективу визначає завдання, організовує діяльність вихованців на виконання усвідомлених ними завдань, заохочує ініціативу всіх членів колективу, радиться з ними щодо пошуків шляхів і засобів розв'язання завдань, розвиває самоуправління, залучає активістів до виконання керівних функцій. На засадах демократичного стилю розвивається педагогіка співробітництва.

Демократичний стиль сприяє створенню оптимальних умов для всебічного розвитку особистості, утвердження її в колективі. І головне — сприяє соціальному і психічному розкріпаченню людини, використанню духовних сил членів колективу, суспільства загалом для суспільного блага.

Не можна плутати демократичний стиль спілкування зі вседозволеністю, анархією, як це має місце в окремих країнах, які в соціальному розвитку перейшли від тоталітарної системи до демократичної, від диктатури однієї особи до колективного правління. Тут має діяти диктатура закону, а не диктатура натовпу. Не варто забувати давній принцип спілкування, в основі якого лежить постулат: "Щоб бути вільною людиною, треба залишатися рабом закону".

В останній період окремі дослідники педагогічної спадщини А.С. Макаренка схильні звинувачувати його в тоталітаризмі, називаючи апологетом авторитарної педагогіки. Насправді ж, якщо уважно і неупереджено проаналізувати педагогічну діяльність А.С. Макаренка, можна переконатися, що в процесі керівництва колективом він ішов від авторитаризму до демократії. На певному етапі зрілості колективу всі питання життєдіяльності колонії ім. Максима Горького, а потім комуни імені Дзержинського розв'язувалися за участю всіх членів колективу — вихователів і вихованців.

З метою дієвості демократичного стилю спілкування варто спільно а колективом вихованців з урахуванням думок і побажань усіх його членів чітко визначити напрями діяльності, норми поведінки, "правила гри" і домагатися їх виконання кожним.

Ліберальний стиль спілкування (лат. liberalis — вільний) ґрунтується на безпринципному, байдужому ставленні педагога як до позитивних, так і до негативних дій вихованців, характеризується потуранням будь-яким їхнім діям. Вихователь схильний не втручатися в життєдіяльність колективу; не виявляє активності й ініціативи в керівництві колективом, пасивно спостерігає за подіями, самоусувається від відповідальності за стан справ. Прихильники такого стилю виправдовують свої дії тим, що нібито обстоюють ідею свободи особистості. Насправді ж такий стиль (а його можна спостерігати в сімейних, шкільних, виробничих та інших колективах) залишає особу наодинці з собою, віддає її на волю обставин, які можуть бути сприятливими, а можуть бути і шкідливими для неї. Залишати людину, особливо дитину, яка ще не має достатнього соціального досвіду на волю випадку, — вияв безвідповідальності педагога.

Що ж стосується свободи особи, на що спираються прибічники ліберального стилю, то абсолютної, бездетермінаційної свободи немає взагалі. Незалежної від людей, речей, обставин буття людини у світі немає. Людина ніколи не буває повністю вільною у виборі об'єктивних, умов життєдіяльності, які впливають на неї. Вибір завжди має певну межу і варіанти. Допомогти малодосвідченій людині (дитині) обрати найбільш прийнятний з погляду суспільної моралі, оптимальний варіант того чи іншого рішення покликаний педагог, який керується демократично-гуманістичним стилем спілкування.

 У практиці роботи вихователів спостерігається і так званий змішаний стиль, в якому проглядаються елементи всіх вище названих стилів. Та все ж в умовах становлення України як суверенної, незалежної, демократичної, правової держави національна школа найперше має розвиватися на демократичних засадах.

Для успішності й ефективності спілкування вихователь має дотримуватися певних умов, які забезпечують оптимальність у сфері взаємин і спілкування з вихованцями. Аналіз виховної діяльності в сім'ях, у загальноосвітніх школах, дошкільних і позашкільних виховних закладах свідчить, що значна частина педагогів недостатньо володіє культурою педагогічного спілкування.