Про попередження торгівлі дітьми

Майбутнє України, як і кожної держави, безпосередньо залежить від забезпечення безпеки та належного виховання дітей, найбільш уразливої частини суспільства. Тому захист цієї категорії громадян від суспільно – небезпечних посягань – одне з найважливіших завдань правової держави. Основними міжнародно-правовими актами у сфері захисту дитини від торгівлі та експлуатації є Факультативний протокол до Конвенції ООН про права дитини щодо торгівлі людьми, дитячої проституції і дитячої порнографії, Протокол про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, та покарання за неї, що доповнює Конвенцію ООН проти транснаціональної організованої злочинності, а також Конвенція Ради Європи про заходи щодо протидії торгівлі людьми. Зазначені вище документи становлять частину законодавства України та відповідно до Закону України «Про міжнародні договори України» мають пріоритет при застосуванні.

Торгівля дітьми – це комплексна проблема. Потрапивши в ситуацію торгівлі дітьми, дитина постає перед загрозою фізичного, психологічного та сексуального насильства, побиття, зґвалтування, примусової проституції, підневільної важкої праці, у тому числі в шкідливих умовах, нелегальної трансплантації органів, примусового жебрацтва тощо.

Торгівля дітьми значною мірою руйнує права дитини на насолоду дитинством та ведення повноцінного корисного та достойного життя. Ці явища можуть призвести до серйозних негативних наслідків у фізичному, психологічному, духовному, моральному та соціальному розвитку дітей, які потім можуть зберігатися протягом усього життя, інколи навіть загрожуючи йому.

Шляхи потрапляння до тенет торгівців дітьми різні. Аналіз історій дітей, постраждалих від торгівлі людьми, свідчить, що ситуація, в яку вони потрапили, була здебільшого невідома та неочікувана ними.

В більшості випадків зовнішньої торгівлі діти вирішують відправитись за кордон у намаганні покращити своє матеріальне становище та становище своїх батьків, набути впевненості та незалежності, побачити світ та відчути досвід «гарного життя». Члени родини часто не відмовляють дітей, оскільки вони очікують грошових переказів одразу по початку роботи дитини. Іноді дітей експортують за кордон після того, як їх було залучено в торгівлі всередині країни.

Вербують дітей, найчастіше пропонуючи їм такі види робіт, як торгівля на вулиці, домашня робота, робота в сільському господарстві, робота офіціанткою, танці. Проте на місці призначення їх примушують надавати секс-послуги, танцювати, жебракувати, розповсюджувати наркотики. Після прибуття дітям повідомляли, що вони мають відшкодувати та відпрацювати вартість проїзду, харчування, одягу та житла, таким чином втягуючи їх у боргову кабалу.

На додаток, ці діти не отримують ні винагороди за працю, ні навіть малої частини прибутку, який вони приносили. Дітям платять тютюном, наркотиками та алкогольними напоями. Вони працюють по 12 годин щодня, часто вночі. Їх ізольовано від контактів із сім’ями та знайомими.

Купівля-продаж дітей здійснюється і для подальшого використання в жебракуванні або примусу до жебракування. Це спосіб отримання вигоди з суспільної традиції давати милостиню, зокрема, це розглядається як релігійний обов’язок.

Ще один шлях – це навчання чи оздоровлення. Дітей запрошують на навчання чи на практику за кордон, спокушуючи гарними умовами та майбутніми перспективами.

Основний спосіб втягнення дітей в торгівлю людьми – це пропонування привабливих умов. Проте, є багато випадків, котрі свідчать про використання вербувальниками примусу в той чи інший спосіб чи погроз.

Україна однією з перших країн в Європі закріпила поняття «торгівлі людьми» на законодавчому рівні. У 2002 році до Кримінального кодексу України було введено статтю 149, відповідно до якої торгівля дітьми карається позбавленням волі на строк від восьми до п’ятнадцяти років.

Функціонують системи державного захисту жертв торгівлі дітьми. Зрештою, у цій ситуації також багато залежить від простих людей, їхньої поінформованості та бажання боротися проти торгівлі дітьми та їх використання в злочинних цілях.